Перад вамі, верш невядомага мне анатоля козела

Перад вамі, верш невядомага мне Анатоля Козела. Я ўжо не памятаю, як ён да мяне і трапіў. Відаць, даўно ўжо няма на свеце аўтара гэтага верша. А верш жыве ў нашым пісьмовым стале. Хачу, каб яго прачыталі іншыя, тады зразумеюць, чаму і сёння ў нас гавораць на гэтай мове…

Ну і добра! Што ж тут дрэннага? Пра паляшуцкую мову тут не забываюць. У 1992 годзе ў Кобрыне выйшаў, праўда, адзін, нумар газеты «Полешукове слова» (заснавальнік В. Брыч). А колькі дбаюць аб ёй і гавораць у эміграцыі ў ЗША і іншых месцах. Вядома нямногім.

Про народ, про мову ведемо розмову

Землякам-полышукам i братам-білорусам

На хуторі, коло лісу

В тыхому куточку

Стоіць мая рідна хата,

Схававшысь в садочку.

Я на Брестчіні родывся,

Тут и прожываю.

Скілько раз мене хрыстылы,

Вже я сам не знаю

Полякі «тутейшім» звалі,

Европейцы – русом,

Пры Советах запысалы

Мене білорусом.

Сорок перший наступае,

Прышлось жыты з німцем.

Німець свою думку мае –

Назвав украинцем.

Жыв при німцях я в неволі

Під цяжкым прымусом,

Дождав волі – знов зробылы

Мене білорусом.

Нас пружанці-білорусы

Звалі «гедунамы».

Мы ж себе – полышукамі,

А іх – лытвынамы.

3 давніх літ мы в царскых спысах

Булы «малорусы»,

А пры Сталіні всі раптом

Сталы «білорусы».

В світы нас за нашу мову

Прызнають «хахламы».

Хто ж мы справді?

Розберітесь,

Добры люде, самы.

Всяка власть у нас бувала,

Прыде i пануе.

Як хотіла, так і звала,

У народа не пытала,

Що кому пасуе.

3 Білоруссю жыты можна –

Е що пыты-iсты.

Но в нас густо расплодылысь

Горе – реформисты. (…)

Сміх і гріх.
То ж в нас проблема

Як нам называты

Мову, на якій говорять

Нашi батько й маты,

Чи поліська, чи ятвязька,

Чи то украиньська…

Звучыть вона в кожній хаты

Од Польщы до Пінська.

Звучыть так, як i в столiттях

Тут вона звучяла.

На Пружанщіны ж лытвыньська

Голос подавала.

Не хочу настырным буты

Я в розмовы з вамы,

Як назваты свою мову,

Подумайте самы.

Кожна мова в рідну землю

Коріннем вростае.

Той, хто знать того не хоче,

Головы не мае.

Ныхто мене не прымусить

Забуты, продаты,

Пісню й мову, що в дітінстві

Дала мени маты.

Я шаную свою мову –

Що і говорыты,

Та не крычу, що найкраща

Вона на всім світы,

Бо каждому своя мова

По своёму мыла.

Як i маты, що нас, грішных,

На світ народыла.

Тому, браты, іншомовных

Всiх нас поважайте,

В нашы уста свою мову

Сілай не вкладайте.

И нехай звучіть свободно

Од граніць до Мінська

Білоруска мова, Руська,

Польска, Украіньська,

А меж ими

Подасть голос

И мова полиська.

Анатоль Козел

Краязнаўчая газета 2003